Салон, листопад 2014. Стаття Дмитра Аранчія про архітектурну подорож до США

У журналі Салон за листопад 2014 опублікована стаття Дмитра Аранчія про його вересневу подорож до США. У статті описується зокрема відвідування університету Корнела.

Окрім того, рівно 2 роки тому Салон публікував іншу статтю з Дмитром Аранчієм
Читайте статтю про Лекцію Дмитра Аранчія з параметричної архітектури “Більше – це цифрове”

Повний текст статті наводиться нижче
Також можете скачати статтю у форматі пдф

В цьому році мені пощастило поїхати до Сполучених Штатів у навчальну поїздку разом з колегами по лондонському вузу AA та програми DRL з директором цього напрямку з обчислювальної архітектури Теодором Спірополусом. Загалом архітектура США досить відмінна від уже баченої мною вживу європейської як у відповідності до контексту просторої та вільної країни, так і за духом, що помітно і у роботах європейських майстрів для Америки.

До відвідувань Східного Узбережжя входило декілька важливих напрямків: візити до найпрогресивніших архітектурних майстерень; огляд найзначніших університетів як у напрямку архітектури, так і науки та техніки; та просто споглядання якісної та змістовної архітектури. Усі архітектурні пригоди відбувались у Нью-Йорку, Ітаці, Бостоні та Кембриджі. З університетів вдалось побувати у чудових академічних осередках Корнелу, Гарварду, Масачусетського Технологічного та Колумбійському, три з яких входять до оповитої давниною Ліги Плюща.

Найяскравіше враження, поза сумнівом, залишив Корнельський університет, розташований неподалік Великих озер та Ніагари на мальовничих пагорбах порослих густими деревами північого сходу США. І справа тут у симбіозі серйозності досліджень, дивовижної локації та чудової архітектури корпусів ВУЗу. Основною причиною візиту до Корнелу постало знаходження там передової лабораторії з модульної робототехніки та штучного інтелекту, що напряму перетиналось з нашим архітектурним проектом у AA DRL. Мені вдалося побачити вживу тих роботів, які демонстрували здатність до самонавчання задля руху; модульні розумні елементи, що можуть самозбиратись та демонструвати інтелект зграї – усе це ми штудіювали через прочитання наукових робіт корнельських науковців, а сайт лабораторії став наче рідним після численних відвідувань задля написання публікацій з обчислювальної архітектури. Словом, це була реальна зустріч з чимось дуже знайомим.

Університет Корнелу входить до числа найбагатших вишів Америки , що дозволяє йому спрямовувати значний фінансовий потік на приваблення найкращих, студентів, викладачів та науковців.
Виграє від цього і архітектура. Окрім старих величних корпусів цього вузу з даною історією є і новітнє сусідство у вигляді окремостоячих будівель чи навіть свого роду прибудов. Відтак 2 новенькі корпуси ВНЗ спроектовані одними з найвизначніших архітекторів сучасності – голандцем Ремом Кулгасом (бюро ОМА) та американцем Томом Мейном (майстерня Морфозис). Перша, новий корпус Корнельської Школи Дизайну, на наш манер не інакше як архітектурний факультет, має притаманну Кулгасу геометрію великих параллелепіпедних об’ємів, але ховає у собі несподіванку у вигляді криволійнійної лекційної аудиторії поєднаної з холом будівлі перетікаючими бетонними поверхнями. Друга – щойно імплементована будівля Мейна надзвичайно вирізняється з-поміж зелених пагорбів Корнелу та вдало виграє чіткими фасдами, що мають перехід від регулярності до ускладненої подрібненості. Загалом, будівля нагадує вже майже легендарну будівлю цієї ж майстерні у Нью-Йорку, архітектурний університет Купер Юніон. Обидві вони мають дещо декоративні фасади, які, втім, справляють на глядача надзвичайне враження. Беззаперечним залишається той факт, що архітектура Тома Мейна унікальна і зародилася на просторах.

Місцерозташування цього освітнього закладу на мою думку впливає на наукову концентрацію. Як на мене, це Ідеальне місце для дослідницької роботи – коли нічого не заважає роботі над дисертацією, адже навкруги лише академічний світ і природа в далечині від «вогнів цивілізації». Ситуація навіть нагадує історію Кембриджу, коли керівництво цього англійського вузу наполягло на віддаленості станції залізної дороги, що вела у місто, задля того, аби студенти не їздили щомиті до Лондону, а більше часу присвячували навчанню. Хай там як, а на якості знань та винаходів така відносна ізольованість впливає.
Якби я був інженером з робототехніки чи математиком, то неодмінно обрав би Корнел, бодай на кілька років – атмосфера просто вражаюча, натхнення та продуктивність забезпечені.

Не відстають і інші вузи у плані корпусів від відомих архітекторів. Наведу короткий перелік. Гарвард: Лє корбюзьє, Ренцо П’яно. Масачусетський: Ееро Саарінен, Френк Ґері, Стівен Гол.
За цю поїздку до Нової Англії вражень у мене накопичилось чимало. Але згідно компактного формату статті, окремо відзначаю університет Корнелу та архітектуру Тома Мейна, які важать чимало для освіти і зодчества Сполучених Штатів, і без яких ця країна не мала б настільки високого наукового потенціалу, шарму та ідентичності. Подібні речі скоро будуть і у нас, варто лише докласти трохи старань.

Дмитро Аранчій. Журнал Салон. Листопад 2014

Поділитися посиланням:

Tweet